ЗАКОМАРНИЙ ХРАМ: ЕТАПИ ФОРМУВАННЯ ТА РОЗВИТКУ

Анотація

У статті розглядається закомарний храм, характерною ознакою якого є завершення всіх прясел фасаду напівкруглими закомарами, незалежно від конструкції перекриття. Такий тип храму поширився на території Київської Русі у ХІІ столітті. У цей період закомарний храм мав кілька варіантів, деякі з них розповсюдилися за межі території виникнення і стали міжрегіональними, інші не поширилися поза своїм регіоном, тобто були локальними. Тривалий час вважалося, що закомарний храм був запозичений до Київської Русі з Візантії, тому цілісна картина формування та розвитку цього типу храмів відсутня й досі. Метою статті є визначення етапів формування та розвитку закомарного храму як самобутнього явища архітектури Київської Русі, що має остаточно спростувати уявлення про його візантійське походження. Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети використано порівняльно-історичний, типологічний та композиційно-стилістичний методи. Головні результати і висновки. На основі проведеного аналізу києворуських пам’яток кінця Х–ХІІ ст. визначено етапи формування та розвитку закомарного храму, які охоплюють період від середини ХІ ст., часу першої відомої декоративної закомари, до кінця ХІІ ст., коли цей тип був майже повністю витіснений стовпоподібними храмами. Це дає підстави розглядати закомарний храм як самобутнє явище архітектури Київської Русі. Відсутність суцільних закомарних завершень у візантійській архітектурі, а також у храмах початкового етапу розвитку києворуської мурованої архітектури, спростовує думку про візантійське походження такого типу.