АРХІТЕКТУРНЕ ВИКЛЮЧЕННЯ: ТЕРМІНОЛОГІЯ ТА ФІЛОСОФСЬКІ ЗАСАДИ

Анотація

У статті здійснено філософську концептуалізацію феномену архітектурного виключення як соціально-просторового механізму регулювання доступу, поведінки та присутності людини в міському просторі. Мета дослідження полягає у визначенні теоретичних засад архітектурного виключення, розкритті його взаємозв’язку з просторовою владою, соціальним контролем і тілесним досвідом, а також у розмежуванні понять «архітектурне виключення», «ворожа архітектура», «захисне/безпекове проєктування» та «дисциплінарна архітектура». Методи дослідження охоплюють критичний аналіз філософських, урбаністичних і соціально-просторових концепцій, присвячених проблемам влади, простору, контролю та права на місто. Теоретичну основу становлять праці М. Фуко, М. Девіса, С. Флусті, А. Лефевра та Д. Мітчелла. Додатково застосовано метод візуального обстеження міського середовища, що передбачав спостереження та фотофіксацію архітектурних і дизайнерських елементів, які впливають на доступ, перебування та способи використання публічного простору. Результати дослідження засвідчили, що архітектурне виключення є широкою категорією просторового регулювання, яка охоплює явні та латентні форми обмеження доступу і поведінки. Встановлено, що латентне виключення може реалізовуватися через функціональні, естетичні або безпекові рішення, які формально не забороняють перебування, проте фактично обмежують можливості використання простору окремими соціальними групами. Обґрунтовано, що архітектурне виключення є ширшим поняттям, ніж ворожа архітектура, тоді як захисне проєктування передусім орієнтоване на безпеку, а дисциплінарна архітектура – на нормалізацію та контроль поведінки через організацію простору. Визначено, що для оцінювання виключального характеру архітектурного рішення необхідно враховувати його мету, характер обмежуваної поведінки, соціальну групу, на яку спрямований основний ефект, та наслідки для доступу до публічного простору. Висновки полягають у тому, що архітектурне виключення потрібно трактувати як матеріалізовану форму просторової влади, що визначає межі допустимої поведінки, тілесної присутності та користування міським середовищем. Архітектура в цьому контексті не є нейтральним тлом соціального життя, а виступає чинником формування соціальних відносин і доступу до міста. Тому оцінювання архітектурних рішень має враховувати не лише їхню функціональність, безпекову ефективність та естетичні характеристики, а й соціальні наслідки, рівність доступу та право різних груп на публічний простір