ГЕНЕЗА ТА РОЗВИТОК РАННЬОХРИСТИЯНСЬКОЇ ТРАДИЦІЇ ПІДЗЕМНОЇ АРХІТЕКТУРИ ТА ЇХНЄ ВІДЛУННЯ У САКРАЛЬНІЙ АРХІТЕКТУРІ ЛАРИСИ СКОРИК

Анотація

Метою даної статті є дослідити ранньохристиянські традиції підземної сакральної архітектури, їхнє осучаснене інтерпретування та застосування в сакральній архітектурі Лариси Скорик. Методи дослідження базуються на аналізі результатів археологічних, історичних, теологічних джерел щодо виникнення та вкорінення традиції підземної сакральної архітектури; її застосування в сучасній церковній архітектурі. Результати. На відміну від західноєвропейської ранньохристиянської традиції катакомбних поховань, яка перервалася після поступового перенесення святих мощів до нових храмів, східноєвропейська традиція підземної печерної архітектури, що зародилася у княжій Русі, беручи свій початок з хозаро-варязьких часів, розвивалася безперервно, набувши значних розмірів та своїх особливостей, про що свідчать результати археологічних та натурних досліджень. Традиція дійшла до нашого часу як невід’ємна частина християнської культури. Широкого застосування та сучасного інтерпретування, древня традиція набула в багатьох сакральних проєктах Лариси Скорик. Висновки. Ранньохристиянська архітектурна традиція підземної архітектури, пройшовши тяжкий шлях свого становлення, маючи непорушні зв’язки з основами християнського віровчення та обрядовості, має продовжуватися, набуваючи сучасних форм та інтерпретацій. Приклади вдалого застосування прадавньої традиції бачимо в реалізованих об’єктах та проєктах сучасної (1990-ті – 2020-ті рр.) сакральної архітектури архітекторки Лариси Скорик. Йдеться про застосування образу «лабіринтів-тунелів» для комунікаційних просторів монастирського житла, у створенні підземних релікваріїв, у сучасних криптах над об’єктами християнської пам’яті, в об’єктах музеєфікації археологічної спадщини.