ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ В СИСТЕМІ МИСТЕЦЬКОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ: РОЛЬ МАЙСТЕРНІ ПЕЙЗАЖНОГО ЖИВОПИСУ НАОМА (1993–2019)

Анотація

Пейзажна майстерня Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури (далі – НАОМА) є визначним явищем у контексті розвитку українського художнього простору, оскільки вона відігравала ключову роль у формуванні національної мистецької ідентичності. Метою дослідження є аналіз історичної ґенези та концептуальних засад функціонування пейзажної майстерні НАОМА упродовж 1993–2019 рр. – часу її відродження та активного розвитку. Особливу увагу приділено взаємозв’язку між діяльністю майстерні та процесами збереження і трансформації української національної живописної школи пейзажного жанру в умовах динамічних соціокультурних змін. Методологія дослідження базується на історичному та системному аналізах, компаративному методі, а також методах систематизації й узагальнення. Комплексний підхід дає змогу простежити механізми взаємодії традиційних методів художньої освіти з актуальними викликами мистецької сфери. Результати дослідження. У статті проаналізовані ключові чинники, які впливали на відродження, розвиток та поступове згасання діяльності майстерні. Визначено методичні й програмні засади її функціонування, розглянуто педагогічний досвід викладачів, проаналізовано їхню роль у підтримці національної мистецької традиції. Окреслено перспективи інтеграції здобутого досвіду в сучасну систему художньої освіти України, що є критично важливим для збереження національної культурної спадщини. Висновки. Становлення й діяльність пейзажної майстерні НАОМА упродовж 1993–2019 років є свідченням того, що вона сприяла утвердженню національної мистецької школи та її самобутності. Однією з основних причин припинення діяльності цього осередку стала відсутність нормативно-правової бази для регулювання статусу жанрових майстерень, що вказує на необхідність розробки відповідних правових механізмів для забезпечення їхнього стабільного функціонування. Збереження і розвиток національної мистецької традиції в Україні потребує системного підходу, який передбачає не лише освітні, але й державні ініціативи, спрямовані на підтримку художніх напрямів, котрі формують культурну і дентичність країни.