СИТОДРУК ТА МОНОПРИНТ ЯК НОВА МОВА ГРАФІЧНОГО МИСТЕЦТВА: ВІД ТИРАЖУ ДО УНІКАЛЬНОСТІ

Анотація

Мета статті – розгляд ситодруку та монопринта як ключових технік сучасного графічного мистецтва, які із засобу механічного відтворення зображень стали формою індивідуального художнього висловлювання. Дослідження виявляє специфіку цих технік як способу експериментального мислення в сучасному мистецтві, а також визначає роль ситодруку у процесі формування нових підходів у взаємодії між технологічним процесом, матеріалом і авторським задумом. Методи дослідження. У роботі використано комплексний підхід, що поєднує порівняльний, аналітичний, мистецтвознавчий та експериментально-творчий методи. Порівняльний метод застосовано для виявлення спільних і відмінних рис між техніками ситодруку та монопринта; аналітичний – для осмислення сучасних теоретичних підходів до репродукції й авторського жесту; мистецтвознавчий – для інтерпретації художніх результатів у контексті сучасної графіки; експериментально-творчий – для практичної перевірки можливостей поєднання цих технік у створенні унікального образу. Результат дослідження і висновки. Проаналізовано трансформацію поняття тиражу та унікальності, особливості матеріального процесу створення відбитка, а також зміну взаємин між художником і технікою у постмеханічну епоху. Ситодрук розглядається як інструмент дослідження меж між автоматизованим і авторським, технологічним та інтуїтивним. З’ясовано, що поєднання технологічних принципів ситодруку з експресивними властивостями монопринта утворює нову модель графічного мислення, в якій серійність процесу поєднується з індивідуальністю авторського втручання, сприяючи появі унікального візуального результату. Визначено, що ситодрук у сучасній художній практиці виконує роль дослідницького інструменту, який поєднує механічні та інтуїтивні принципи творчості, утверджуючи новий тип мислення, орієнтований на взаємодію технології, матеріалу та авторського задуму.