ОБРАЗНА ПЛАСТИКА ЖИВОПИСНИХ ТВОРІВ ВАСИЛЯ КОРЧИНСЬКОГО В КОНТЕКСТІ АВТОРСЬКИХ ВІЗІЙ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕСТЕТИКИ

Анотація

Мета статті – розгляд особливостей пластичної мови живопису Василя Корчинського 2009–2024 років у контексті авторських візій національної естетики на основі аналізу низки творів означеного періоду. Методи дослідження. В основу дослідження покладено засади композиційно-структурного, формально-пластичного та порівняльного аналізів, що дало змогу виявити специфіку образної пластики митця. Результати. У межах статті розглянуто й проаналізовано низку широкоформатних тематичних картин митця, зокрема твори: «Із глибини віків» (2009), «Благодать» (2010), «Скіфський степ» (2013), «Майдан. Революція Гідності» (2015), «Будівничі Українського православ’я» (2019). В результаті дослідження з’ясовано, що тематична широкоформатна картина посідає одне з чільних місць у живописному доробку В. Корчинського. Визначено, що мистецькі візії майстра у контексті національної естетики засвідчують безперервність українських народних традицій. Митець відрефлексовує й екстраполює в сучасність знакові події культурно-історичного процесу в Україні, спогади дитинства, народні свята, а також драматичні і трагічні реалії сучасності. З’ясовано, що творчість художника реалізується в річищі естетичної та духовної цілісності форми і змісту. Проаналізована низка живописних робіт митця дає змогу виявити специфіку його образної пластики, зокрема тенденцію до складних композиційних рішень з множинними змістово-символічними аспектами у межах певного формату картинної площини. Для максимального поглиблення внутрішньої напруги образу митець, окрім інших засобів виразності, застосовує оригінальну авторську техніку. Висновки. Доведено, що В. Корчинський у своїй творчості органічно поєднує засади професійного малярства з пластичними й виражальними засобами народного мистецтва з його міфопоетичним світосприйняттям, декоративністю й умовністю малярської палітри. Визначено, що живописні твори митця маніфестують максимальну суголосність українській ментальності, а рецепція художника на народну мову постає в парадигмі як формального, так і знаково-символічного поля всього пласту декоративно-ужиткового мистецтва. Запропонована тема пов’язана з актуальними питаннями вітчизняної образотворчості другої половини ХХ – початку ХХІ століття. Дослідження також може слугувати теоретичним підґрунтям для мистецтвознавців і студентів творчих спеціальностей.