УКРАЇНСЬКЕ МИСТЕЦТВО ХХ – ПОЧАТКУ XXI СТ.: СПРОБА ІДЕНТИФІКАЦІЇ НАЦІОНАЛЬНОГО КОНТЕКСТУ

Анотація

В статті здійснюється спроба визначення певних рис, притаманних сучасному українському мистецтву, що викликане необхідністю зрозуміти ті своєрідні ознаки, за якими його можна впізнати у світовому контексті. Актуальність дослідження. На тлі процесів інтеграції України до світового культурного і мистецького простору, у зв’язку із необхідністю виборювати своє право на національну ідентичність та демонструвати власні здобутки, постають закономірні питання: в чому полягає своєрідність сучасного українського мистецтва та яка його контекстуальна модель. Мета дослідження – дослідити історико-культурне підґрунтя формування сучасного українського мистецтва, окреслити вектори розвитку та віднайти ознаки, які вирізняють національне мистецтво у світовому контексті. Методи дослідження. Методологія дослідження базується на сукупності загальнонаукових, історичних, культурологічних і мистецтвознавчих методів. Результати дослідження. Увагу акцентовано на значних здобутках українських художників академічної та реалістичної шкіл від кінця XIX ст. і до сьогодні. Завдяки ґрунтовній мистецькій освіті в Україні історично сформувалися міцні засади для якісної академічної та класичної мистецької освіти. Відповідно, для українських художників досі значно ближчими є класичні реалістичні форми мистецтва, а Україна в міжнародному мистецькому контексті здебільшого продовжує асоціюватися з академічною та реалістичною школами. На тлі розвитку сучасних візуальних практик українському мистецтву також є близькими напрями мистецтва європейського модернізму початку ХХ століття. Зокрема, постімпресіонізм, абстракціонізм та інші модерністські течії досі є актуальними методами роботи. Новаторські можливості естетики модернізму в Україні глибоко переосмислювалися на національному підґрунті та застосовуються для оновлення національного світогляду. Попри те, що мистецтво модерністських спрямувань посідає вагоме місце в сучасному українському культурному контексті, загалом все ж більше спостерігається схильність до предметності. Українські художники більше концентруються на матеріальності й чуттєвості, аніж на безпредметності й безтілесності; їм властива мальовничість, мелодійність, особливе значення надається кольорові. Художники звертаються до пластичності як засобу художньої виразності, до роботи з фактурами. Також виокремлюється тенденція ідейності, розширення змісту додатковими сенсами, символічними образами чи структурно-пластичними вирішеннями, що відсилає до мистецтва нонконформізму, до «тихого» протесту й експериментів художників у часи тотального контролю за творчим висловлюванням. Сьогодні в Україні молоді митці транслюють у світ українську унікальність та піднімають важливі питання національної ідентифікації. Нині у творчості в різних формах простежуються наступні тенденції: вектор «великих ідей і змістів», пов’язаний з академічною школою; вектор особливої чуттєвості та самоаналізу, що тяжіє до образотворчої мови українських нонконформістів; вектор художніх форм і засобів абстракціонізму, домінування ритму та живописної пластики, який відносять до рефлексій авангарду; концептуальний, просторово-інсталяційний та перфомативний вектор (останній майже не властивий українському мистецтву). Висновки. Зроблено висновки про властивий українському мистецтву впізнаваний культурний слід. Унікальність українського мистецтва в його синтетичності, в органічному поєднанні міцних академічних традицій і новаторства. З одного боку, українське мистецтво міцно пов’язане із здобутками художників академічної школи. З другого – з розвитком мистецтва модернізму й українського авангарду у першій третині ХХ ст., досягнення яких є суголосними нашому буремному часу. Особливою рисою українського мистецтва є його ідейність, розширення змісту додатковими сенсами, що зашифровується в символічних образах чи структурно-колористичних вирішеннях. Наприкінці 1980-х років у середовищі молодих українських художників відбулося набуття досвіду пізнання і застосування напрямів постмодернізму, зокрема концептуалізму і трансавангарду. Синтез таких різноспрямованих явищ став платформою для формування самобутніх шляхів українського мистецтва у ХХ–XXI століттях.