ЕКСПОЗИЦІЙНИЙ ПРОСТІР У ХУДОЖНІХ МУЗЕЯХ ЯК МІСЦЕ КОМУНІКАТИВНИХ ТА ДИСКУРСИВНИХ КОНТАКТІВ

Анотація

Мета статті – проаналізувати експозиційний простір музеїв та простежити його зміни в сучасному світі. Анфілади та галереї виставкових залів, які використовувалися в архітектурі класичного музею ХІХ ст., перестали відповідати вимогам нових музейних будівель ХХ ст. Концепції універсального внутрішнього музейного простору, запропоновані Людвігом Міс ван дер Рое, значною мірою вплинули на створення нового типу експозиційних рішень, які використовуються у сучасних музеях. Одним із превалюючих напрямків структурування внутрішнього музейного простору було його заповнення численними стендами та секціями з об’єднанням їх у складні групи. Необхідність змін у сучасній парадигмі покликала до життя, здавалося б, парадоксальне явище імітації структури міста в структурі музею. У статті аналізуються найхарактерніші приклади трансформацій виставкового простору з початку ХХ ст. і до сьогодення. Метод дослідження базується на системно-функціональних та загальнонаукових роботах попередніх часів та результатах авторських натурних обстежень художніх музеїв з нетиповою просторовою структурою та експозиційним простором. За результатами дослідження встановлено, що просторова структура художніх музеїв пройшла процес модернізації і реновації – це характерно для багатьох культурних й просвітницьких споруд і дуже актуально для нашого часу. Висновки. Проведене дослідження базових засад архітектурного планування художніх музеїв дає змогу виокремити основні принципи проєктування: інформативність, комунікативність, гнучкість та інклюзивність. Важливим аспектом розвитку є збереження свободи вибору відвідувача, його маршруту та взаємодії з експозицією. Завдяки спостереженню за еволюцією музейних концепцій можна констатувати, що музеї стають більш відкритими, динамічними та багатофункціональними, адаптуючись до змін у сприйнятті мистецтва та взаємод ії з культурною спадщиною.