УКРАЇНСЬКИЙ НЕОЕКСПРЕСІОНІЗМ: ВИТОКИ НАПРЯМКУ ТА СПІВВІДНОШЕННЯ ІЗ ТРАНСАВАНГАРДОМ

Анотація

Українське «неофіційне мистецтво», котре постало у тяжкій атмосфері радянського тоталітаризму, потребує ретельного вивчення. Метою даного дослідження є вивчення витоків «українського неоекспресіонізму» як невіддільної складової світового трансавангарду, представлення його саме під такою назвою в ролі самобутнього варіанта поряд з іншими національними версіями нової експресії та констатування онтологічної відмінності від відомого в мистецтві явища «український трансавангард». Для досягнення мети дослідження використовувалися такі специфічні методи: метод логічного аналізу дав змогу простежити і констатувати, що термін «трансавангард» є означенням італійської версії неоекспресіонізму, котрий завдяки А. Оліві, був поширений на всю мистецьку течію. Також було встановлено, що прийоми експресіонізму (використання кольору, деформація об’єкта і простору, маніпулювання фіґуративом, використання неспецифічних технологій зображення) були широко вживані у мистецтві другої половини ХХ ст., що відображено у таких художніх явищах як «абстрактний експресіонізм», «інформель», «неоекспресіонізм». Завдяки історико-культурному методу було визначено, що «експресіонізм» – одна із трьох провідних течій (разом з кубізмом та футуризмом) в європейському мистецтві 1920-х – 1930-х рр., але найбільшу прихильність він здобув в мистецьких колах Німеччини, країнах Скандинавії, Польщі та інших східноєвропейських країнах. Також було розглянуто генезу експресіонізму на ґрунті польської традиції, котра мала потужний вплив на українське модерністичне мистецтво. Завдяки індуктивному методу встановлено, що традиції експресіонізму були збережені українськими мистцями та передані наступним поколінням в умовах панування радянського тоталітаризму. Завдяки методу критико-порівняльного аналізу було встановлено, що поняття «український трансавангард» запровадили російські мистецтвознавці щодо творів української творчої молоді, котрі представляли «нову хвилю», але жодним чином не торкається феномену українського неоекспресіонізму. Результати. Отже, результатом дослідження стали такі твердження: у сферу знань з теорії та історії мистецтва доцільно ввести поняття «український неоекспресіонізм», котре позначає явище, сформоване в межах «неофіційного мистецтва», генетично пов’язане з модерністичними художніми традиціями першої половини ХХ ст., зокрема експресіонізмом. Фактичним підтвердженням цього процесу є спадкоємність досягнень діячів об’єднань «artes» (1929–1935) та АНУМ (1931–1939) художниками мистецької групи «Шлях» (1989–1992). Треба розрізняти явища український неоекспресіонізм, реалізований в умовах забороненого мистецтва завдяки вітчизняному модерністичному досвіду, та «український трансавангард», що постав під впливом російської мистецтвознавчої думки й авторитету апологета світового трансавангарду А. Оліві, орієнтуючись на зарубіжні комерціалізовані зразки цього художнього напряму. Висновки. Український неоекспресіонізм потребує ретельного вивчення, адже виник та формувався в умовах ідеологічних утисків, через що не вивчався фахівцями, а роботи мистців здебільшого перебувають у зарубіжних колекціонерів. Окрім того, українська нова експресія має регіональні особливості. Дослідження онтологічної відмінності явищ «український неоекспресіонізм» та «український трансавангард» планується здійснити у найближчий час.