ВІЗУАЛЬНИЙ ІНСТРУМЕНТАРІЙ ФОРМУВАННЯ ЛІМІНАЛЬНОГО ПРОСТОРУ В МІСЬКОМУ ПЕЙЗАЖІ ЕДВАРДА ГОППЕРА

Анотація

У статті розглядається візуальний інструментарій, за допомогою якого один з найвідоміших митців Америки Едвард Гоппер конструює лімінальний простір у своїх міських пейзажах. Мета дослідження – виявити, як композиційна геометрія, світлове трактування, хроматичні контрасти та архітектурна символіка породжують відчуття переходу, саспенсу та екзистенційної «невизначеності», характерне для його мистецтва. У дослідженні застосовані комбінований формально-стилістичний та семантико-символічний методи. Результати засвідчують, що візуальна мова митця систематично актуалізує мотив лімінальності, заснований на напрузі між присутністю та відсутністю, статикою та рухом, світлом та тінню. Образи Е. Гоппера – порожні вулиці, занедбані відчужувальні зображення промислових будівель зі «сліпими» вікнами, безлюдні пусті вокзали з залізничними коліями «в нікуди» – постають символічними межами між внутрішнім і зовнішнім, видимим і прихованим, реальним і сюрреалістичним. Палітра й освітлення розмивають часову межу між світанком та сутінками, створюючи враження екзистенційної паузи – миті поза часом. Відчуття моторошності конотується холодними, ненасиченими кольорами, світлом, що освітлює будівлі, але не проникає всередину, амбівалентністю теплих і холодних тонів. У картинах, де переважає тепла палітра, ефект від цих кольорів «подавляється» глибокими тінями, драматичним контрастом світлотіні, замкненими просторами, амбівалентністю джерел світла, що створює відчуття темпоральної невизначеності та внутрішньої напруги, а не тепла. Композиція творів одночасно стабілізує та дестабілізує сприйняття, створюючи напругу між цілим та його фрагментами, між композиційною єдністю та характерним для Å. Гоппера множенням кадрів, між динамікою, що імплікується образами і ракурсами потяга, залізниці тощо, і стазисом, створеним ідеально симетричним розташуванням об’єктів один до одного, що перцептивнî «закріплює» їх на місці. Завдяки численним прийомам обрамлення, горизонтальним і вертикальним лініям, які перетинаються, і перспективній невизначеності художник створює простори, що коливаються між завершеністю і недомовленістю. У результаті дослідження доходимо äî висновку, що візуальний інструментарій Å. Гоппера – композиційна геометрія, тональний контраст, просторове накладення та символічне освітлення – конструює досвід перебування «між». Його міські сцени є метафорами психологічних і онтологічних порогів, які перетворюють місто на прикордонну зону, де співіснують протилежності, а сенс виникає через неоднозначність. Завдяки дослідженню показано, як візуальна форма втілює концепцію лімінальності, й запропоновано методологічні ідеї для її подальшого дослідження.