НАЦІОНАЛЬНА ІДЕНТИЧНІСТЬ В АРХІТЕКТУРІ ТРАДИЦІЙНИХ ДЕРЕВ’ЯНИХ ХРАМІВ УКРАЇНИ

Анотація

Анотація. Метою даної статті є визначення ознак національної ідентичності у дерев’яних традиційних храмах, що збереглися на українських теренах як пам’ятки архітектури. Методика дослідження базується на узагальненні результатів авторських натурних досліджень численних пам’яткових обєктів традиційного храмобудування різних етнорегіонів України та аналітичному осмисленню напрацювань багатьох поколінь науковців, що займалися темою дерев’яних храмових споруд. Результативною основою визначення національної ідентичності традиційних дерев’яних храмів України, на думку автора статті, є архітектурна форма храмових споруд як матеріальна основа організації висотно розкритого внутрішнього простору, що органічно споріднений з зовнішнім пластичним вирішенням споруди і її зрубним конструктивним остовом. Висновки. Основним хранителем традицій і виразником національної ідентичності є архітектурна форма українських дерев’яних храмів. Національна ідентичність у традиційному дерев’яному храмобудуванні інтерпретується як інтегральний вимір характерних традиційних ознак архітектурної форми дерев’яних храмових споруд, що вказують на належність їх до національної культури українського народу. Незважаючи на регіональне розмаїття традиційних храмових споруд, усі вони поєднуються спільними загальноукраїнськими традиціями творення архітектурної форми, що вказує на їхню українську національну ідентичність. Спадщина традиційного дерев’яного храмобудування, що увібрала багатовіковий народний досвід зведення храмів на українських землях й ідентифікується з національною культурою, є невичерпним джерелом натхнення у творенні сучасної сакральної архітектури, конструюванні нової ідентичності на основі спадкоємності традицій.