КОНКУРСНЕ ПРОЄКТУВАННЯ ЯК ЛАБОРАТОРІЯ АРХІТЕКТУРНИХ ІДЕЙ І ОБРАЗІВ
Ключові слова:
конкурсне проєктування, архітектурно-планувальні, конструктивні та інженерно- технічні рішення житлових і громадських будівель, образні харак теристики, стилі і напрями.Анотація
Анотація. Метою цієї статті є визначення методологічних шляхів розвитку архітектури цивільних будівель і споруд на основі конкурсного проєктування. Методи дослідження. В основу дослідження покладено комплексний аналіз соціально-економічних, політичних, містобудівних, нормативно-методичних питань. Для вирішення зазначених питань використовувалися такі методи, як: порівняльний аналіз проєктних вирішень і реалізованих об’єктів, систематизація та узагальнення наукових досліджень, експертна оцінка нових функціонально-типологічних рішень. Результати. Світова конкурсна діяльність набула свого розвитку наприкінці ХІХ – початку ХХ століття і триває дотепер. У статті вивчено феномен існування унікальних архітектурних конкурсних ідей як самостійного явища культури різних історичних періодів і напрямів у архітектурі України починаючи з Російської та Австро-Угорської імперій, колишнього СРСР та у Незалежній Україні. Виявлений типологічний процес у архітектурному проєктуванні цивільних будівель і споруд визначено на основі дослідження графічних матеріалів конкурсного проєктування. Зазначені основні етапи конкурсного проєктування, які поступово формували різноманітні варіантні рішення на заміну традиційних методів проєктування, хоча у 30-ті роки ХХ ст. на поталу тоталітаризму проходило нищення сакральних будівель і зведення урядових об’єктів. 50-ті роки ознаменувалися містобудівними проєктами відбудови зруйнованих міст і сіл України. 60–80-ті рр. стали розквітом типового проєктування та індустріалізації будівництва, в цей період конкурси були націлені на формування новітніх методологічних і типологічних прийомів у створенні масової забудови. Здобуття Незалежності дало поштовх до реалізації конкурсних проєктів, які сприяли виникненню сучасних об’єктів з оригінальною архітектурно-художньою виразні стю. Висновки. В результаті дослідження визначено, що для вирішення питань прогнозування проблемних ситуацій у галузі архітектури і містобудування, а також у разі відсутності аналогій, зразків або прототипів необхідно проводити конкурсне проєктування. Ці творчі змагання слід організовувати для отримання різноманітних варіантних рішень, коли традиційні методи проєктування не забезпечують можливість вирішення поставлених завдань, а також для створення новітніх концептуальних архітектурних вирішень. З досвіду конкурсного проєктування відомо, що їх результати неодноразово давали творчий поштовх у розвитку архітектури та реалі зації піонерних ідей.
Посилання
Kaufman E. Von Ledonx Le Corbuisier. Vienna. 1934.
Історія української архітектури / Ю.С. Асєєв, В.В. Вечерський, О.М. Годованюк та ін. ; за ред. В.І. Тимофієнко. Київ : Техніка, 2003. 472 с.
Макроусова О.І. Культурна спадщина в контексті історії архітектурних конкурсів ХІХ – початку ХХ століття : автореф. дис. … канд. істор. наук : 07.00.06. Київ, 2014. 24 с.
Майбутній київський вокзал (конкурс). Глобус. Київ, 1927. № 13.
Асєєв Ю.С. Стили в архитектуре Украины. Киев : Будівельник, 1989. 104 с.
Некрасов В. Зі спогадів. Формування архітектурної школи: історія, традиції, сучасність / В.В. Куцевич. Київ : Ліра, 2018. 215 с. С. 90–92.
Internationale Westbewerd für Massentheather in Charkow. Bauwelt, 1931. Vol. 22, № 29.
Куцевич В.В. Сучасні напрями формування багатофункціональних музеїв. Сучасні проблеми архітектури та містобудування : науково-технічний збірник. Київ : КНУБА. 2022. Вип. 63. DOI: https://doi.org/10.32347/2077-3455.2022.63.290-299.
Тимохин В. А. Эвристические методы конкурсного архитектурного проектирования : методические рекомендации. Киев : КИСИ, 1991. 58 с.
Куцевич В.В. Архітектурна наука та архітектурне проєктування. Досвід взаємодії, проблеми і результати. Будівництво України. Київ, 2003. № 6. С. 18–19.
Куцевич В.В. Об’ємно-планувальне вирішення нового комплексу Ляонінського університету. Будівництво України. Київ, 2002. № 4. С. 11–14.