ПОРТРЕТ У ТВОРЧОСТІ АЛЬБЕРТО ДЖАКОМЕТТІ. РИСУНОК І СКУЛЬПТУРА

Анотація

Метою даної статті є аналіз творчих робіт скульптора Альберто Джакометті, розгляд його портретних малюнків та скульптур через порівняння їх між собою, а також дослідження художньо-образної мови, особливостей графічної та пластичної майстерності митця. Методи дослідження. В основу дослідження покладено методи художньо-стилістичного і порівняльного аналізів творів мистецтва, які дали змогу виявити загальне й особисте у роботах А. Джакометті та визначити його місце у розвитку європейського мистецтва XX століття. Конкретно-історичний метод сприяв дослідженню особливостей художньої та мистецької спадщини А. Джакометті, що необхідно для розуміння його творчості. Результати. Творчі методи Альберто Джакометті, охарактеризовані в його рисунках і скульптурі, засвідчили, з одного боку – вплив різних мистецьких течій в роботах автора, з іншого – дію соціального та культурного середовища на митця, що позначилось на вираженні його ідей у пластичних та графічних творах. Проаналізовані методи ведення роботи над рисунком та скульптурою А. Джакометті дали змогу простежити індивідуальні художні погляди скульптора та його філософські концепції у пошуках композиційних вирішень графічними й пластичними засобами та їхнім поєднанням. Висновки. Європейська культурна традиція сформувала ціннісну систему, орієнтовану на індивідуальність та розглядала людину як центральну фігуру всесвіту. Це призвело до того, що вже наприкінці XIX століття мистецтво почало уникати будь-якої нормативності та однаковості, оскільки нормативність суперечила інтересам самоствердження особистості та її індивідуального буття, що дало потужний поштовх для розвитку різних напрямів у мистецтві. Тобто, відхилення від норм розглядалось як ціннісний орієнтир, що доповнювався різноманітністю форм, а це вплинуло на зміну вираження пластичних образів – від гранично витончених до максимально простих. Отже, свідоме деформування створених пластичних образів у творчості А. Джакометті – надмірно звужені та подовжені, з різко зміненими пропорціями у просторі, відчужені від форм людського тіла – уможливило нові пошуки гармонійної єдності, нове бачення його скульптурної пластики. Теоретичне значення дослідження полягає в тому, що матеріали та висновки можуть бути використані в освітньому процесі під час складання курсів лекцій з історії й теорії європейського образотворчого мистецтва XX століття, а також у процесі підготовки навчальних курсів та семінарів з історії мистецтва. Опрацьована інформація доповнює та розширює існуюче уявлення про процеси становлення скульптури середини XX століття на прикладі творчої спадщини скульптора А. Джакометті, що є частиною світової культури.