ПРИНЦИПИ ЗАСТОСУВАННЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ В АРХІТЕКТУРІ НАВЧАЛЬНО-ОСВІТНІХ ЗАКЛАДІВ

Анотація

Анотація. У другій половині XX століття сталий розвиток став відповіддю на екологічні та соціально-економічні виклики індустріалізації та урбанізації. Офіційне закріплення цих принципів відбулося у 1987 році з публікацією Брундтландівського звіту. Відтоді сталий розвиток є ключовим аспектом проєктування навчальних закладів, що поєднує функціональність, енергоефективність, екологічну безпеку та комфорт. Мета дослідження – виявлення ефективних архітектурних стратегій сталого розвитку для навчальних закладів, що сприяють енергозбереженню, екологічній безпеці та створенню комфортного освітнього середовища. Методи дослідження включають системний аналіз сучасних міжнародних та національних нормативних документів (LEED, BREEAM, DGNB, ДБН В.2.6-31:2021), порівняльний аналіз реалізованих енергоефективних проєктів у країнах ЄС та США, методи моделювання енергетичної ефективності будівель, а також оцінку впливу архітектурних рішень на якість навчального простору. Результати дослідження засвідчили, що інтеграція енергоефективних технологій, використання природного освітлення, зелених фасадів та відновлюваних джерел енергії сприяють оптимізації енергоспоживання та покращенню мікроклімату в освітніх закладах. Виявлено взаємозв’язок між архітектурними рішеннями та психологічним комфортом учнів і викладачів, що є важливим чинником ефективного навчання. Висновки. Розвиток сталих архітектурних рішень у навчальних закладах має значний науковий та практичний потенціал, що сприяє довгостроковій економічній ефективності будівель та зменшенню екологічного впливу. Подальші дослідження повинні зосередитися на адаптації сталих технологій до локальних умов, розробці інноваційних матеріалів і вдосконаленні нормативно-правового регулювання сталого будівництва.