ТРАНСФОРМАЦІЯ ХУДОЖНІХ МУЗЕЇВ: МІЖ ЗБЕРЕЖЕННЯМ СПАДЩИНИ ТА ПРОСТОРОВИМ ДІАЛОГОМ

Анотація

Мета дослідження. У статті досліджено архітектурно-образну виразність сучасних художніх музеїв як провідну ідею їхньої трансформації у відповідь на соціокультурні зміни. Особливу увагу зосереджено на взаємозв’язку об’ємно-просторової структури з функціональним призначенням, комунікативною роллю архітектури, емоційним сприйняттям музейного простору та на нових тенденціях модернізації й розширення. Використано методи дослідження: комплексний і системний підходи із залученням методів аналізу, синтезу, порівняльно-історичного та описового. Результати дослідження свідчать, що архітектурно-образна виразність художніх музеїв дедалі частіше виконує дві взаємодоповнювальні функції: з одного боку, будівля стає самостійним експонатом, з іншого – делікатно інтегрується в історичну забудову міста, не порушуючи гармонії його силуету. Художні музеї у великих містах України постають важливими інституціями культурної інновації. Проблема трансформації музеїв – і як сховищ мистецьких скарбів, і як сучасних культурних центрів – є гостро актуальною й потребує ґрунтовного теоретичного обґрунтування. Висновки. Художні музеї намагаються відповідати на виклики сучасності, застосуючи новітні партисипаційні практики. Відзначається потреба створення новітніх стратегій трансформації українських художніх музеїв на основі акумуляції зарубіжного досвіду з урахуванням специфіки сьогодення. Проблема трансформації музеїв як вмістилищ мистецьких скарбів в Україні є гостро актуальною і вимагає належного теоретичного обґрунтування.