НОРМАТИВНА НЕВИЗНАЧЕНІСТЬ У РЕСТАВРАЦІЇ МАЛИХ АРХІТЕКТУРНИХ ФОРМ ВОДОТЕХНІЧНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ

Анотація

Мета статті – розглянути методичні аспекти реставрації малих архітектурних форм з гідрофункцією у складі об’єктів архітектурної спадщини. У ході дослідження виявлено нормативну прогалину щодо регламентування втручання у функціональні елементи, що не мають самостійного охоронного статусу, але є невіддільною частиною архітектурного середовища. Зазначено, що чинні нормативи орієнтовані переважно на об’ємно-просторові структури, ігноруючи специфіку елементів із технічним навантаженням, зокрема фонтанів, декоративних басейнів тощо. Узагальнення поширеності таких об’єктів у містах України підтверджує системний характер проблеми. Методи дослідження. Використано аналіз нормативної бази, архівних джерел, матеріалів фотофіксації та проєктних рішень, погоджених з органами охорони культурної спадщини. Порівняльний аналіз дав змогу виявити прогалини в нормативному регулюванні, а досвід реставрації – показати результати застосування різних підходів. Результати. Запропоновано принцип комплексного підходу до охоронного середовища, відповідно до якого всі складові історико-архітектурного об’єкта, незалежно від їхнього функціонального навантаження, розглядаються як єдине охоронне ціле. Обґрунтовано допустимість технічної адаптації за умови збереження просторової структури, стилістики та композиційної ролі елемента. Визначено, що відновлення функціональності не суперечить автентичності, а є засобом її збереження. Висновки. Результати дослідження можуть бути використані для уточнення методичних рекомендацій щодо реставрації малих архітектурних форм, а також для розробки проєктної документації в умовах нормативної невизначеності.