УКРАЇНСЬКІ 3D-ХУДОЖНИКИ ПЕРШОЇ ЧВЕРТІ XXI СТОЛІТТЯ: КРЕАТИВНІ АСПЕКТИ ТВОРЧОСТІ ТА СПЕЦІАЛІЗАЦІЯ У МИСТЕЦЬКІЙ ПРАКТИЦІ

Анотація

Стаття присвячена комплексному аналізу 3D-графіки як інструменту сучасної мистецької практики в українському культурно-мистецькому контексті першої чверті XXI століття. Розглянуто трансформацію ролі 3D-технологій від технічного засобу, притаманного дизайну, рекламі та аудіовізуальним індустріям, до повноцінного художнього механізму цифрового живопису, скульптури та допоміжного образотворчого засобу. Мета статті – комплексне мистецтвознавче осмислення 3D-графіки як самостійного інструменту образотворчого мистецтва в українських фахівців першої чверті XXI століття, виявлення креативних аспектів індивідуальних художніх практик українських митців, які застосовують 3D-технології у виставкових, цифрових формах мистецтва, а також трансформації функцій 3D-графіки від прикладного інструменту креативних індустрій до автономного засобу художнього висловлювання. Під час наукового дослідження використано історико-культурний метод, порівняльно-типологічний підхід для зіставлення різних художніх практик, а також формально-стилістичний аналіз, що дав змогу виявити особливості візуальної мови. Структурно-функціональний метод дав можливість розглянути 3D-графіку як елемент цілісної системи сучасних мистецьких практик. Метод вивчення прикладів (case study) застосовано для аналізу індивідуальних творчих стратегій українських 3D-художників. Наукова новизна дослідження полягає у комплексному мистецтвознавчому осмисленні 3D-графіки як самостійної художньої мови в сучасному українському мистецтві. Вперше здійснено системну класифікацію індивідуальних художніх практик, у межах яких тривимірна графіка використовується не як допоміжний технологічний інструмент, а як основний засіб образотворчого висловлювання. Доведено, що 3D-графіка має власні естетичні та виразні характеристики, які формують нові моделі просторового мислення та візуальної образності. До наукового обігу введено імена сучасних українських фахівців, які працюють з 3D-графікою, та їхні проєкти, що раніше не були предметом мистецтвознавчого аналізу. Уточнено понятійно-термінологічний апарат дослідження цифрового мистецтва. У результаті дослідження встановлено, що 3D-графіка в сучасному українському мистецтві функціонує як інструмент, здатний формувати повноцінні образні системи, нові типи просторового мислення та візуальної мови. Доведено, що індивідуальні практики українських фахівців, які працюють із 3D-технологіями, виходять поза межі прикладних креативних індустрій й активно інтегруються в галерейний, виставковий та імерсивний мистецький простір, зокрема у форматах VR/AR і цифрових експозицій. Практичне значення отриманих результатів полягає у можливості їхнього використання в мистецтвознавчих і культурологічних дослідженнях сучасного цифрового мистецтва, у навчальних курсах з образотворчого мистецтва, медіаарту та кураторській і виставковій діяльності. Матеріали дослідження можуть слугувати методологічною основою для аналізу творчості українських 3D-митців, сприяти подальшому визнанню 3D-графіки як інструменту сучасного образотворчого мистецтва та використовуватись під час формування міждисциплінарних програм і культурних проєктів.