ПЕРЕОСМИСЛЕННЯ ПОНЯТЬ В АРХІТЕКТУРІ ОБ’ЄКТІВ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ: КОНЦЕПЦІЯ «СПОРТИВНО-РЕКРЕАЦІЙНОГО БЛОКУ» У КОНТЕКСТІ СУЧАСНИХ ФОРМ ФІЗИЧНОЇ АКТИВНОСТІ

Анотація

Мета статті – уточнення термінологічного апарату, що визначає архітектуру об’єктів сфери фізичної культури та спорту, з метою уникнення протиріч між теоретичними засадами проєктування спортивно-рекреаційних комплексів і поєднанням функціональних призначень споруди, що закономірно виникає на практиці. Методи дослідження. Методами порівняльного аналізу розкрито позиції нормативно-правових джерел, які обмежують визначення фізкультурно-оздоровчих і спортивних споруд у контексті зрушень сьогодення. Проаналізовано та систематизовано наукові підходи до визначення «багатофункціональності» архітектурних структур у контексті міжнародного та вітчизняного досвіду, а також до трактування понять «фізкультурно-оздоровча діяльність» і «спортивна діяльність». Результати дослідження. Визначено потенційні морфологічні зсуви в сучасних архітектурних структурах, які розглядаються як складні багаторівневі системи, ідентичність яких протиставлена традиційним функціональним сенсам сфери фізичної культури та спорту XX століття. Констатовано, що чинні нормативно-правові визначення не відображають сутності сучасних форм діяльності, унаслідок чого виникає розрив між архітектурно-планувальною організацією об’єктів та їхнім функціональним призначенням. Визначено основні трансформації у формувальній функції цієї архітектури. Передусім ідеться про зростання кількості видів спорту, що зумовлює перегляд типології архітектурних елементів відповідно до їх специфіки. Відзначено розмиття меж між професійним і аматорським рівнями та «двоякість» окремих практик (йога, кросфіт, бокс) з огляду на визначення їх як спортивних – змагальних чи фізкультурно-оздоровчих, тобто переважно рекреаційних. Варто також згадати про цифровізацію. І як наслідок цих процесів бачимо розширення меж поняття «змагальності». Висновки. На основі проведеного аналізу запропоновано новий термін – «спортивно-рекреаційний блок», що точніше описує архітектурний об’єкт у структурі складнішого архітектурного утворення – багатофункціонального комплексу та цілісно відображає функціональне призначення. Блок визначається не статусом користувача чи формальним, сталим призначенням споруди, а функцією простору як середовища реалізації спортивно-рекреаційної – широкої форми діяльності, з урахуванням вимог до гнучкості простору та архітектурної структури загалом. Такий підхід дозволяє подолати обмеження застарілої дочасної класифікації за видом діяльності («спортивні» чи «фізкультурно-оздоровчі» споруди) й сформувати основу для перегляду та розвитку нових актуальних архітектурних форм типологій.