ХУДОЖНЄ ОСМИСЛЕННЯ ЕКЗИСТЕНЦІЙНИХ ВТРАТ В УКРАЇНСЬКОМУ ЖИВОПИСІ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТОЛІТТЯ

Анотація

Мета статті – на основі визначення явища «екзистенційна втрата», здійснити спробу переосмислення художньої мови митців другої половини ХХ ст., котрі розкривали тему людської вразливості під час соціально-історичних катастроф. Розглянуто еволюцію художнього мислення від періоду «хрущовської відлиги» (1950-х років), через десятиліття застою та андеграунду (1960-ті – 1980-ті) до періоду відновлення незалежності. Проаналізовано ключові мистецькі концепції, художні течії та творчість видатних митців, які втілили драматичну екзистенцію людини в контексті історичних катастроф, політичного гніту та духовного пошуку. Здійснено системний аналіз творчості художників-шістдесятників, представників мистецького андеграунду 1970–1980-х років та пошукувачів нових форм художньої виразності. Методи. Дослідження ґрунтується на поєднанні герменевтичного аналізу живописних творів, структурно-образного аналізу художньої форми та інтерпретації мистецьких текстів у контексті екзистенціальної філософії й теорії культурної травми, що дає змогу виявити латентні смисли досвіду втрат у візуальній мові українського живопису другої половини ХХ століття. Результати. У дослідженні виявлено, що послідовний перехід від модифікованих форм соціалістичного реалізму й «суворого стилю» до експресіоністичних, символічних та андеграундних практик зумовив появу нової візуальної мови осмислення екзистенційних втрат, у якій індивідуальний досвід митця поєднується з колективною травмою суспільства та формує альтернативні наративи пам’яті й ідентичності. Висновок. Тема екзистенційних втрат в українському живописі другої половини ХХ ст. постає осердям художнього мислення, поєднуючи індивідуальний досвід митця з колективною травмою суспільства та перетворюючи живопис на простір духовної резистенції, збереження пам'яті та пошуку нових моделей ідентичності.